Звіт про проведення
І Кінофестивалю з проблем
людей з функціональними обмеженнями
«Кіно без бар’єрів»
На виконання наказу КМЦСССДМ від 17.09.2007 року №
374 «Про проведення соціокультурного
заходу «І Кінофестиваль з проблем інвалідності «Кіно без бар’єрів»» 12-13
жовтня 2007 року в кінотеатрі «Жовтень» (вул. Констянтинівська, 26) відбувся І
Кінофестиваль з проблем інвалідності «Кіно без бар’єрів».
Організатори фестивалю: Київський міський центр
соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Благодійний фонд “Музика дітям”.
Партнери: Національна
спілка кінематографістів України, Центр
реабілітації «АРИС» м.Києва, Всеукраїнське громадське соціально-політичне об’єднання “Національна Асамблея інвалідів України”, Спілка громадських організацій
інвалідів м. Києва, Регіональна громадська організація інвалідів
“Перспектива” (м.Москва, Росія), кінотеатр «Жовтень».
Медичне забезпечення заходу: медична служба
«Борис».
Мета
заходу: силою мистецтва привернути увагу суспільства до проблем, з якими
зустрічаються люди з ф/о, показати їх багатий потенціал, спектр можливостей і
різноманітність граней їх життя.
Вперше кінофестиваль "Кіно без
бар'єрів" проведено в Росії в Москві
в 2002 р. За цей час фестиваль проводився тричі. Його кращі фільми були
показані в Азербайджані, Грузії, а тепер і в Україні. Відгуки від глядачів
доводять, що саме така діяльність є ефективним засобом щодо зміни громадської
думки у відношенні до людей з інвалідністю. Фільми для демонстрації надані Регіональною
громадською організацією інвалідів “Перспектива” (м.Москва, Росія).
Напередодні кінофестивалю 11 жовтня 2007
року в прес-агентстві «Інтерфакс» відбулася прес-конференція з нагоди відкриття
кінофестивалю. Перед журналістами виступили: народний депутат 4-5 скликання,
Голова Національного комітету паралімпійських та дефлімпійських ігор України,
засновник благодійного фонду «Музика дітям», ректор Міжнародного інституту
менеджменту Полунєєв Ю.В., директор Київського міського центру соціальних служб
для сім’ї, дітей та молоді Танцюра В.А. Серед журналістів були представлені
такі ЗМІ: Укрінформ, радіо «Ера», «Тоніс», газета «Україна молода», газета
«Живи з надією», ТРК Київ, МЦ «Розмай», Всесвітня служба радіомовлення України,
ін форм-електронний вісник «Маяк», «5 канал», газета «Вечірній Київ».
Інформація про захід була поширена серед
державних і громадських партнерських організацій, учбових закладів, підліткових
клубів. 80 афіш з рекламою фестивалю було розміщено в метрополітені. На
кінотеатрі був розміщений шестиметровий банер з рекламою фестивалю.
В програмі фестивалю:
12-13 жовтня 2007 р. 10.00-21.00 - Демонстрація фільмів в режимі
«нон-стоп»;
12 жовтня 2007 р. 12.00 - Урочиста
церемонія відкриття І Кінофестивалю «Кіно без бар’єрів»;
12 жовтня 2007 р. 15.00 - Майстер-клас
з толерантності у документалістиці. Ведучий: Андрій Райкін, шеф-редактор
телеканалу «Культура» (Росія), дійсний член Євразійської академії телебачення
та радіо, керівник майстерень з тележурналістки МГУ, Московського інституту
телебачення та радіо, члену журі, організатор
Міжнародного кінофестивалю «Кіно без бар’єрів»;
13 жовтня 2007 р. 10.00-14.00 - Демонстрація фільмів дитячої
програмив рамках Кінофестивалю;
13 жовтня 2007 р. 14.00-16.00 – демонстрація українських
фільмів;
13 жовтня 2007 р. 16.00 – Церемонія відзначення українських авторів, роботи
яких демонструються на Кінофестивалі.
За 2 дні фестивалю було показано 40 фільмів з 20
країн світу різних жанрів: від документальних фільмів до експериментального
відео, комедій, дитячих фільмів і анімації.
На Церемонію відкриття завітали багато
гостей, журналістів та глядачів. Серед гостей: народний депутат 4-5 скликання,
Голова Національного комітету паралімпійських та дефлімпійських ігор України,
засновник благодійного фонду «Музика дітям», ректор Міжнародного інституту
менеджменту Полунєєв Ю.В., директор Київського міського центру соціальних служб
для сім’ї, дітей та молоді Танцюра В.А., шеф-редактор телеканалу «Культура» (Росія), дійсний член Євразійської академії
телебачення та радіо, керівник майстерень з тележурналістки МГУ, Московського
інституту телебачення та радіо, член журі, організатор Міжнародного кінофестивалю «Кіно без
бар’єрів» Райкін А., Голова правління банку EXIM Капустін В., заступник
Голови правління Спілки кінематографістів України, секретар Спілки Колесник О.,
директор Благодійного фонду «Музика дітям» Калашник А., директор кінотеатру
«Жовтень» Горделадзе Л.
Глядачами за 2 дні кінофестивалю були
зареєстровані:
-
Заступник
Головного управління соціального захисту населення Волк Н.І.;
-
Спеціалісти
Головного управління у справах жінок, інвалідів та ветеранів;
-
Арт-директор
Міжнародного інтеграційного театрального фестивалю «Сонячна хвиля» Любота В.;
-
Спеціалісти
центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
-
Спеціалісти
районних служб у справах дітей;
-
Спеціалісти
«Центру здоров’я»;
-
Спеціалісти
Інваспорту;
-
Спеціалісти
Центру трудової реабілітації інвалідів;
-
Студенти
Київського педагогічного університету ім.Б.Грінченка;
-
Студенти
НПУ ім..М.Драгоманова (факультети корекційної педагогіки, соціальної
педагогіки);
-
Студенти
КНУ КІМ Інституту театру, кіно і телебачення;
-
Студенти
КПІ, факультет соціальної роботи та соціології;
-
Студенти
Відкритого Міжнародного Університету Розвитку Людини «Україна»;
-
Студенти
педагогічного коледжу ім. К.Ушинського;
-
Учні
загальноосвітньої школи № 10;
-
Учні
загальноосвітньої школи № 17;
-
Учні
загальноосвітньої школи № 211;
-
Учні
загальноосвітньої школи № 168;
-
Вихованці
та педагоги підліткових клубів «Супутник», «Веселка», «Юність», «Гарт»,
«Олімпія»;
-
Споживачі
соціальних послуг «Центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді
з ф/о» 10 РЦСССДМ;
-
Члени
та спеціалісти Національної асамблеї інвалідів України;
-
Члени
громадської організації інвалідів УТОГ;
-
Члени
громадської організації інвалідів «Аріс»;
-
Члени
Спілки громадських організацій інвалідів м. Києва;
-
Члени
Арт-терапевтичної групи «Родина»;
-
БФ
«Родина-Милосердя»;
-
Члени
Київської міської спортивної федерації бадмінтону інвалідів;
-
Волонтери
РЦСССДМ та КМЦСССДМ;
-
Кияни
та гості Києва.
Глядачами Кінофестивалю “Кіно без
бар’єрів» стали педагоги, журналісти, чиновники, батьки, студенти, волонтери,
соціальні працівники, громадські діячі, всі ті, від яких залежить включення
людей з функціональними обмеженнями до сучасного суспільства. Для глядачів було
проведено анкетування. Результати у додатку 1. Анкету розробляла та
опрацьовувала волонтер Титаренко І., студентка факультету соціології НУ «КПІ».
12 жовтня 2007 року о 15.00 – відбувся
майстер-клас А.Райкіна шеф-редактор телеканалу
«Культура» (Росія), дійсний член Євразійської академії телебачення та радіо,
керівник майстерень з тележурналістки МГУ, Московського інституту телебачення
та радіо, член журі, організатор
Міжнародного кінофестивалю «Кіно без бар’єрів».
Також, в програмі було заплановано 2,5 год.
показу фільмів українських авторів. Члени Національної спілки кінематографістів України переглянули фільми
напередодні і обрали двох переможців, подарунки яким було вручено на урочистому
закритті. Це робота Андрія Хом’яка «Ходотон» та Яна Меліктесова «Незакінчена репетиція». Нагороди вручала
голова профспілкового комітету Національної спілки кінематографістів України З.
Козаровицька.
За відгуками учасників фестивалю, можна визначити, що фільми мали вплив
на свідомість глядача.
Для
роботи під час кінофестивалю Київським міським центром соціальних служб для
За кожною волонтерською
групою було закріплено певний функціонал роботи: реєстрація почесних гостей та
учасників фестивалю – волонтери РЦСССДМ, зустріч учасників фестивалю в холі
кінотеатру та допомога в проведенні майстер – класу – волонтери КМЦСССДМ,
розміщення учасників фестивалю в залі – волонтерська агенція «Разом заради
розвитку», а також волонтери «Спас –
загін «SOS - сервіс», які пройшли спеціальне
навчання, як правильно асистувати людей на візках. Також волонтери допомагали в
киноапаратній відслідковували послідовність показу кінофільмів.
Під
час дитячої програми 13 жовтня волонтери перевдягалися в костюми клоунів та
казкових героїв і розважали дітей у холі кінозалу цікавими іграми та
забавлянками.
Для забезпечення порядку в холах за графіком працювали спеціалісти
районних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
І Кінофестиваль «Кіно без бар’єрів» - визначна соціально-культурна подія
для нашого міста, що направлена на подолання стереотипного, упередженого
ставлення до людей з інвалідністю. Надзвичайно важливою умовою соціальної інтеграції є впровадження у
свідомість суспільства ідеї рівних прав і можливостей для людей з особливими
потребами.
Головний
спеціаліст Л.Остролуцька
Додаток
№ 1
Результати соціологічного дослідження
(робота волонтера Ірини Титоренко, студентка КПІ факультету "соціології")
І. Методологічна частина
Проблема дослідження Що
робить людину інвалідом? Одні вважають, що хвороба. А інші упевнені:
інвалідом людину робить систематична дискримінація.
Спробуйте відповісти на
начебто простеньке питання: «Що робить людину інвалідом?» Багато хто з
готовністю відповідатиме: «Звичайно ж хвороба!» Інваліди тому і інваліди, що не
можуть ходити, бачити, чути, говорити або ще що-небудь... Такий підхід до людей
з можливостями, що відрізняються, називається медичною моделлю відношення до
людей з інвалідністю. Ця модель визначає людей з погляду того, що вони робити
не можуть, і тому рішуче відкидається самими інвалідами.
В протилежність медичній
моделі у соціальній моделі відношення до людей з інвалідністю, інвалідність
представляється зовсім в іншому світлі і з іншими, більш позитивними
перспективами. «Інвалідом людини роблять фізичні бар'єри в навколишньому
середовищі», «Недоступність транспорту», «Відсутність доступу в звичайні школи
і вузи», «Негативне або байдуже відношення суспільства», «Систематична
дискримінація».
Інвалідність – це широке
питання, що стосується прав людини, а не вузьке, таке, що зачіпає індивідуальне
захворювання. Фізичні, соціальні, психологічні, юридичні... бар'єри – ось що
насправді перешкоджає людям з особливими потребами бути повноцінними
громадянами, активно брати участь в житті суспільства.
За світовою статистикою (ВООЗ) кожний 10-й житель
планети є особою з функціональними обмеженнями. У м. Києві близько 8500
дітей-інвалідів, які, як і всі інші, мають право на гідне життя, розвиток,
навчання, спілкування, участь у житті суспільства. Але суспільство не знає про
проблеми, можливості і права інвалідів. Більшість людей знаходяться у владі стереотипів
по відношенню до інвалідності. Тим часом, багато людей з інвалідністю мають
бажання і потенціал стати активними членами суспільства. Найважливіший бар'єр,
який потрібно подолати - виправити ставлення суспільства до сприйняття
інвалідності. Перш за все, людям потрібно розповісти про реальне життя людей з
інвалідністю. Для освіти суспільства дуже ефективно використовувати
аудіовізуальні засоби, які допомагають показати історії людей з інвалідністю
небанально, зачіпаючи емоції і підштовхуючи глядачів до власних висновків та
дій.
І тому, Київським міським центром соціальних служб
для сім’ї, дітей та молоді, Благодійним фондом “Музика дітям”, Всеукраїнським
громадським соціально-політичним об’єднання “Національна Асамблея інвалідів
України” при підтримці Національної
спілки кінематографістів України, Центру
реабілітації «АРИС», м. Києва, Спілки організацій інвалідів України, Спілки громадських організацій інвалідів м.
Києва, Регіональної громадська організація інвалідів “Перспектива” (м.
Москва, Росія) вперше в Україні в м. Києві відбувся І Кінофестиваль з проблем інвалідності «Кіно без бар’єрів».
В рамках даного фестивалю було проведено
опитування стосовно відношення суспільства, в особі присутніх глядачів, до
проблем інвалідності їхнього бачення, їхнього ставлення до цієї проблеми і чи
впливають подібні заходи, на загальну думку громадськості.
Мета дослідження полягає в тому, щоб з’ясувати роль
кіномистецтва представленого на І кінофестивалі «Кіно без бар’єрів» у
висвітленні проблем інвалідності, і як кіно впливає на думку широкого загалу,
чи має воно здатність розбивати стереотипи і руйнувати перешкоди у бажанні
людей зрозуміти один одного. Чи являється кіно ефективним джерелом інформації
стосовно життя людей з особливими потребами. Чи спроможне суспільство сприймати
людей з інвалідністю, як рівноправних членів суспільства.
Завдання дослідження є збір інформації за допомогою соціологічного опитування
(анкетування) стосовно організації та проведення кінофестивалю, актуальності
його тематики. Наскільки є необхідність в проведенні подібних заходів? Як самі
глядачі оцінюють події, сюжетні лінії,
долі героїв, втілені в фільмах, що були продемонстровані? Якою була думка
відвідувачів до і після перегляду фільмів, чи змінилася вона? Чи є доречним те,
що фільми були створені людьми з особливими потребами, або за їх участю? Чи
сприяє творчість реабілітації людей з інвалідністю і є шляхом інтеграції у
суспільство? І взагалі, чи зможе кіно стати рушійною силою, яка змінює
стереотипи, що існують в суспільстві стосовно проблем інвалідності? Чи готово
суспільство до таких змін?
Гіпотези: кінофестиваль «Кіно без
бар’єрів» став визначною соціально-культурною
ü
це якісний рушій в зміні свідомості окремої людини стосовно проблем інвалідності, а в
результаті рівня розвитку
свідомості суспільства
в цілому і зміні соціальної політики загалом;
ü
це можливість заявити про себе, про те, що людина з обмеженими функціональними
можливостями є рівноправним членом суспільства, що вона повинна і може брати
участь у його житті і проявляти свої здібності.
І у зв'язку з
цим виникає декілька гіпотез:
1.
Нерідко проблеми інвалідності ототожнюють, як щось
віддалене те, що не стосується безпосередньо пересічної людини. Можливо проблема
в тому, що інформація хоч і існує, але в дуже дозованому вигляді, у формі періодичних
акцій і тому багато, хто з людей навіть не здогадується про справжнє життя
людей з особливими потребами;
2.
Проведення фестивалів з проблем інвалідності є
необхідним не тільки для людей з особливими потребами, їх родичам та людям, що
працюють в галузі реабілітації та соціальної роботи, але і громадськості в
цілому;
3.
Дуже є доречним, що в роботі та створені фільмів
приймають участь безпосередньо люди з особливими потребами, чи то в ролі
акторів, режисерів, сценаристів, чи просто консультантів;
4.
Існує думка, що творчість являється одним із засобів
реабілітації людей з особливими потребами і є шляхом до інтеграції у
суспільство;
5.
Оскільки кіно користується великою популярністю серед
громадськості, воно може стати провідною рушійною силою, що зможе впливати і
змінювати стереотипи у суспільстві стосовно інвалідності;
6.
Такі фестивалі зближують людей і головне те, що у
пересічної людини окрім загального співчуття до людей з особливими потребами,
з’являється спроможність до розуміння їх потреб, їх бажань, їх прагнень
почувати себе повноцінними членами суспільства.
Об'єкт дослідження:
відвідувачі
кінофестивалю: педагоги,
журналісти, чиновники, батьки, студенти, волонтери, соціальні працівники,
громадські діячі, тощо. Вибіркова сукупність опитаних складала близько 79
чоловік (79 чоловік – відвідувачі кінопоказів, з них 4 – люди з обмеженими
функціональними можливостями).
Спосіб збору
інформації: соціологічне дослідження проводилось у
формі вибіркового опитування за допомогою анкетування.
ІІ. Методична частина
Було запропоновано 2 варіанти анкет: на першу анкету відповідь
дали звичайні відвідувачі (педагоги,
журналісти, чиновники, батьки, студенти, волонтери, соціальні працівники,
громадські діячі), на другу – люди з проблемами інвалідності.
Результати опитування
1. Організаторів
фестивалю цікавило питання – поширення рекламної інформації стосовно проведення
фестивалю. І на перше питання – Звідки Ви дізналися про кінофестиваль «Кіно без бар’єрів»? Серед респондентів групи А (це 75 осіб) 67 (84,8%) глядачів відповіли – «в навчальному
закладі», 1 (1,3%) – «на роботі» і 1 (1,3%) – «з реклами ЗМІ, Інтернету». Також
1 (1,3%) отримали інформацію з двох джерел – «в навчальному закладі та з
реклами ЗМІ, Інтернету»; 2 (2,5%) – «почув від друзів, родичів та з реклами
ЗМІ, Інтернету» і ще 1 (1,3%) – «на роботі та з реклами ЗМІ, Інтернету». Таким
чином можемо зробити висновок, що більш поширеною інформація відбулася в
навчальних закладах і тому переважну більшість відвідувачів фестивалю складала
студентська молодь та викладачі. Але це також може говорити про те, що бажання
прийняти участь в анкетуванні молодь виявила більш завзятіше. Та не можна
відкидати і того факту, що інші форми подачі інформації, як то реклама в ЗМІ та
в Інтернеті не були досить ефективними і тому не стали доступними більш широкому
загалу.
Серед людей з обмеженими
функціональними можливостями – це група
Б (4 особи)
Надалі буде використовуватися в коментарях –
група А і група Б.
2. На питання – Ваше відношення до
фільмів з позначкою «Кіно без бар’єрів»? Група А дала такі відповіді: 59
(75,9%) – «Дуже добре, такі фільми потрібні»; 5 (6,3%) – «Так. Це дуже цікаво»;
5 (6,3%) – відповіли, що важко висловити свою думку; 1 (1,3%) – сказали, що це дуже добре і
цікаво, а також, що не все зрозуміло з побаченого, 3 (3,8%) – не дали жодної
відповіді і тільки 1 (1,3%) поставив навпроти відповіді «Що це?» свій голос.
Група Б відповіла: 2 (2,5%)
– «Дуже добре, такі фільми потрібні»; 1 (1,3%) – «Важко висловити свою думку»;
1 (1,3%) – сказали, що це дуже добре і цікаво, а також, що не все зрозуміло з побаченого.
Таким чином можна зробити
висновок, що аудиторія дуже позитивно віднеслась до фільмів з проблем
інвалідності. І навіть висловили думку, що такі фільми потрібні. Не було жодної
людини, яка б залишилась байдужою, або сказала, що такі фільми не потрібні,
тільки невелика кількість не змогла зрозуміти те, що демонструвалося на екрані.
3. Кількість фільмів, яку мали змогу
переглянути глядачі двох груп складає таку картину:
Кількість фільмів/
Кількість відвідувачів/
Процентне співвідношення
|
Кількість фільмів/
Кількість відвідувачів/
Процентне співвідношення
|
Кількість фільмів/
Кількість відвідувачів/
Процентне співвідношення
|
||||||
«2»
|
4
|
7,5%
|
«3»
|
12
|
15,1%
|
«4»
|
9
|
11,4%
|
«5»
|
6
|
7,6%
|
«6»
|
2
|
2,5%
|
«7»
|
11
|
14,0%
|
«9»
|
1
|
1,3%
|
«10»
|
2
|
2,5%
|
«11»
|
1
|
1,3%
|
«12»
|
1
|
1,3%
|
«32»
|
2
|
2,5%
|
Не дали жодної
відповіді – 26 (можемо припустити, що глядачі просте не вели рахунок
фільмам, що переглядали.)
|
||
4. На
питання – які фільми Вам сподобались? Симпатія голосів вишукувалась таким
чином:
ü 37 (46,8%) опитуваних віддали свої голоси
фільму «Лист матері» – це документальний фільм режисера Альгиса Арлауськаса
(Іспанія), Гран-прі Міжнародного кінофестивалю «Кіно без бар'єрів» (2004 р). У
основу фільму лягли реальні події про людину, з народження розлучену зі своєю
матір'ю (не з їх вини): обох ошукали. Вона була іспанкою. У радянській Росії
народила двійнят. Перша дитина померла відразу, другій, сказали лікарі,
залишилося недовго, і примусили залишити в будинку малятка. Так хлопчик
опинився потім у дитячому будинку. Важко собі уявити, скільки позбавлень і
образ винесла дитина, у якої до того ж інвалідність. Але сьогодні він не
ремствує на долю: багато здорових людей могли б позаздрити двом дочкам,
дружині, яких він любить, і прибутковому заробітку. Здавалося б, чи варто
ятрити свої рани? Але Рубен Гансалес Гальего (письменник, лауреат російської
букеровськой премії 2003 р.) вирішує написати лист своїй матері...
ü 28 (35,4%) глядачів виділили фільм «Я с
тобою», режисера М. Адамека (Польща). Фільм про батьків, які живуть в
стаціонарах зі своїми хворими дітьми. У лікарняних палатах (часто не
пристосованих для цього) вони проводять тижні і місяці в дуже важких умовах.
Вони сплять на стільцях, на підлозі, там немає столового приладдя і душових. їм
потрібно небагато, тому що найголовніше для них – бути весь час поряд з дитиною.
Головні герої фільму – троє батьків: мама Давида, хворого раком, батько
Патриції, якій пересадили нирку, і мама Алісин, дівчини з пороком серця.
Камера спостерігає, як батьки і діти проводять звичайний день (розмови з
лікарями, чергування поряд з дитиною, ігри), а іноді фіксує ситуації, повні
драматизму. Це фільм про батьківську любов і відданість.
ü 10 (12,6%) глядачам сподобався фільм «21
кадр в секунду», режисера Семюєля Джорджа, Великобританія. Молода людина з
синдромом Дауна, відкривши для себе світ, розуміє, що в житті існують не тільки
кінофільми. Коротка історія про самоту і любов, про свободу і кіно, про кінотеатри,
що закриваються, і синдром Дауна. Про те, як ми йдемо із закритими очима не
тільки з роботи додому, але і по всьому життю.
ü За фільм «Гори не перешкода», режисера
Майкла Брауна, США віддали 9 (11,4%) голосів. Про двох незрячих людей і
ампутанта, які підкорюють в Італії скелю заввишки в 1000 футів. Смільчаки
беруть участь у фестивалі під назвою «Без перешкод». Ідея фестивалю є в тому,
що завдяки сучасним технологіям і силі волі людей з фізичними обмеженнями отримують
шанс жити повноцінним життям. Всі перешкоди лише в свідомості.
ü Іще один фільм, що зібрав 8 (10,1%)
голосів був фільм «Повернення до Бомбею», режисера Рози Роджерс,
Великобританія. Кращий короткометражний документальний фільм III Міжнародного
кінофестивалю «Кіно без бар'єрів» (2006 р). Картина розповідає про позбавлену
слуху актрису Діпе Шастрі, яка відправляється до Індії, щоб відвідати майже не
знайому їй родину. Зустрічаючись з родичами, відвідуючи школи для глухих,
знаходячи нових друзів, дізнаючись про життя молодих людей, що не чують, в
Індії, вона починає відчувати всю повноту того життя, яке вона могла б вести,
якби виросла в Індії, а не в Англії.
ü Також були відзначені фільми: «Пошкоджений
мозком»; «Один дома»; «Рухатися, говорити, грати» (соціальна реклама);
«Незакінчена репетиція»; «Прогулянка в темряві»; «Про людей»; «Зворотній
зв’язок»; «Познайомтесь з моїм братом»; «Інклюзивна освіта»; «Інвалідність напрокат»;
«Школа, доступна для всіх»; «Завмирання серця»; «Я не тутешній»; «Як метелик»;
«Діти не хворі»; «Не покину, поки не помру»; «Вальс»; «Радість»; «Король
каліка»; «Харві Крампет» по 1 – 2 (1,3% – 2,5%) глядачів.
ü Були також думки – «Всі фільми
сподобались» – 1 (1,3%); «Особливо вразили фільми про дітей» – 1 (1,3%).
ü Не дали жодної відповіді – 15 (19,0%).
5. На питання – «Як Ви вважаєте чи потрібні фільми з такою
проблематикою?» Група А відповіла майже одностайно, що «Так потрібні» – це 73
людини (92,4%) і тільки один відповів, що «ні», але в побажаннях він зазначив,
що повинна бути краща організованість і студенти, які будуть запрошені повинні
бути підготовлені до кінопоказів з інвалідною тематикою. Це може говорити про
те, що людина про проблеми інвалідності знала більш поверхово і багато що з
побаченого для нього стало відкриттям і він не був психологічно до цього підготовлений.
Жодної відповіді не надали – 1 особа (1,3%).
Група Б в повному складі дала відповідь – «Так» – 4
(5,0%).
6. Шосте
питання стосувалося визначення: «Кому саме потрібні такі фільми?»
Група А відповіла наступне: «Людям з
інвалідністю» – 18 (22,8%); «Спеціалістам реабілітаційних центрів» – 24
(30,4%); «Політикам» – 18 (22,8%); «Артистам» – 4 (5,06%); «Молоді» – 24
(30,4%); «Суспільству» – 54 (68,3); Свою відповідь дали – 17 (21,5) чоловік, а
саме: «Абсолютно всім»; «Всім, особливо в школах»; «Тим, хто не байдужий до
чужого горя»; «Студентам».
В групі Б були такі відповіді: «Людям з
інвалідністю» – 4 (5,06%); «Спеціалістам реабілітаційних центрів» – 4 (5,06%);
«Політикам» – 3 (3,8%); «Артистам» – 2 (2,5%); «Молоді» – 3 (3,8%);
«Суспільству» – 3 (3,8%); Крім того були свої коментарі – 2 (2,5%) чоловік
сказали: «Всім і кожному з нас»; «всім потрібно, країна буде краще
розвиватися».
7. Організаторів цікавило питання – «Чи
хотіли б Ви, щоб такі фільми побачили Ваші родичі, друзі та знайомі?». Адже,
коли ти бажаєш поділитися своїми враженнями з іншими, ти таким чином розширюєш
аудиторію глядачів і бажаючих переглянути фільми, збільшується. Група А дала
такі відповіді: «Так» – 68 (86,0%); «Ні» – 2 (2,5%), «Так, деякі» – 1 (1,3%);
Немає жодної відповіді – 4 (5,1%).
Група Б була такої думки: «Так» – 2
(2,5%); «Так, але не всі» – 1 (1,3%); «Так, дуже» – 1 (1,3%).
8. Восьме та дев’яте питання дещо різнилася
між групами А і Б. Це було зроблено для того, щоб краще зрозуміти істинне
відношення респондентів до проблем інвалідності і чи змінилося воно після
відвідування кінопоказів.
На восьме питання – «Ваше відношення
до людей з особливими потребами перед відвідуванням кінофестивалю?», були дані
такі відповіді: «Лояльне» – 35 (44,3%); «Я відношусь до таких людей зі
співчуттям» – 28 (35,4%); «Я не звертаю на них увагу» – 1 (1,3%); «Я чув, що
таких людей багато, але про їх життя нічого не знав» – 2 (2,5%); а також були
такі відповіді: «Байдуже» – 9 (11,4%); «Недостатньо приділяють увагу» – 2
(2,5%); «У кожного різне», «Є різні відношення, але я вважаю, що кожен повинен
хоч якось допомогти таким людям», «З нерозумінням проблем», «До них я
відношусь, як до здорових людей» – 5 (6,4%).
Група Б на питання – «Як Ви вважаєте
яке відношення у суспільства до людей з особливими потребами?» респонденти
відповіли: «Стримане, лояльне» – 3 (3,8%); «Співчутливе» – 1 (1,3%); а також
одна людина відповіла, що байдуже.
9. На дев’яте питання – «Чи змінилася Ваша
думка після перегляду фільмів?», були дані
Група Б була такої думки: на питання – «Як Ви думаєте яким чином дані кінофестивалі
можуть впливати на думку людей?», 1 (1,3%) відповіли, що так, якщо до таких
акцій долучати держслужбовців, громадські організації, СМІ, тощо; 3 (3,8%) –
Так, таких акцій повинно бути більше, щоб суспільство було більш проінформовано
стосовно проблем інвалідності, а також 1 (1,3%) сказала, що завдяки побаченого,
я поглянула на себе іншими очима.
10. Існує думка, що про свої проблеми саме ти
зможеш розказати краще і тому питання «Як Ви вважаєте, чи є доречним, що
фільми, що демонструвалися, були створені при участі людей з особливими
потребами?», було дуже доречним. Ось такі результати було отримано:
Група А – «Так, це дуже добре, бо лише
люди з особливими потребами можуть розказати про свої проблеми краще» – 49
(60,0%); «Я думаю, що до проблеми інвалідності треба докладати спільні зусилля,
як і людей з інвалідністю, так і суспільства загалом» – 36 (45,6%).
Група Б – «Так, це дуже добре, бо лише
люди з особливими потребами можуть розказати про свої проблеми краще» – 3
(3,8%); «Я думаю, що до проблеми інвалідності треба докладати спільні зусилля,
як і людей з інвалідністю, так і суспільства загалом» – 1 (1,3%).
11. Як ми знаємо, що будь-яка творчість
позитивно впливає на людину, а для того, хто має
Група А – «Так, бо результати її
розбивають стереотипи в суспільстві» – 22 (27,8%); «Так, бо це сприяє розкриттю
потенціалу людей з особливими потребами і руйнує таким чином бар’єри між
людьми» – 61 (77,2); в цьому контексті було також побажання, як можна ширше
розгортатися, 1 (1,3%) людина не надала жодної відповіді.
Група Б була такої думки: «Так, бо
результати її розбивають стереотипи в суспільстві» – 2 (2,5%); «Так, бо це
сприяє розкриттю потенціалу людей з особливими потребами і руйнує таким чином
бар’єри між людьми» – 3 (3,8%); в цьому контексті була виголошена думка –
«Таким чином ми можемо стверджуватися».
12. Так як кіно являється мистецтвом багатьох,
чи вважаєте Ви, що саме воно повинно стати провідною рушійною силою, що зможе
змінювати стереотипи у суспільстві стосовно проблем інвалідності? На це питання
відповіли:
Група А – «Так, за цим стоїть
майбутнє» – 25 (31,6%); «Ні. Проблеми інвалідності треба вирішувати на
державному рівні» – 12 (15,1%); «Так, це краще джерело інформації, яке може
стати надбанням суспільства» – 33 (41,8%). Своя відповідь була такою: «Я
вважаю, що проблеми інвалідності потрібно вирішувати всім суспільством і не тільки
фільмами» – 1 (1,3%); «Так, це дієва сила, але без держави не обійтися» – 2
(2,5%); «Це одне із можливостей» – 1 (1,3%); «Кіно + політика + держава +
свідомість людей» – 1 (1,3%); «Ні. Проблеми інвалідності треба вирішувати на
державному рівні, але це теж гарний засіб» – 1 (1,3%); «Треба долучити всі
можливі засоби для інформування суспільства» – 1 (1,3%). Не було жодної
відповіді – 1 (1,3%).
В групі Б результати такі: «Так, за
цим стоїть майбутнє» – 3 (3,8%); «Так, це краще джерело інформації, яке може
стати надбанням суспільства» – 3 (3,8%).
13. На питання «Чи б хотіли, щоб таких акцій
було більше?», були такі відповіді:
Група А: «Так» – 74 (93,7); «Складно
відповісти» – 2 (2,5%).
Група Б: «Так» – 3 (3,8%); «Складно
відповісти» – 1 (1,3%).
Можна підвести підсумок, що потреба в
таких акціях дуже висока.
14. Щодо побажань організаторам, їх було багато
і майже всі несли великий позитивізм і безмежну вдячність. Ось декілька з них:
ü Продовжувати в тому ж дусі;
ü Зробити доступнішою інформацію і мати в кожній
родині такі фільми;
ü Проводити більше таких акцій і долучати
більшу кількість громадськості та висвітлювати дані події в ЗМІ;
ü Ширше долучати до створення фільмів
професійних режисерів, сценаристів...;
ü Більше інформації про проведення
кінофестивалю у засобах масової інформації;
ü Щоб
фестиваль став традиційним.
15. Вік
опитуваних складає таку картину:
Вік/
Кількість відвідувачів/
Процентне співвідношення
|
Вік/
Кількість відвідувачів/
Процентне співвідношення
|
Вік/
Кількість відвідувачів/
Процентне співвідношення
|
||||||
«17»
|
7
|
8,9%
|
«22»
|
5
|
6,4%
|
«42»
|
1
|
1,3%
|
«18»
|
17
|
21,5%
|
«23»
|
1
|
1,3%
|
«66»
|
1
|
1,3%
|
«19»
|
29
|
36,7%
|
«24»
|
1
|
1,3%
|
«54»
|
1
|
1,3%
|
«20»
|
6
|
7,6%
|
«25»
|
1
|
1,3%
|
«75»
|
1
|
1,3%
|
«21»
|
2
|
2,5%
|
«35»
|
1
|
1,3%
|
Не дали жодної
відповіді – 3
|
||
16. Стать
опитуваних:
«Жіноча» – 67 (84,8%); «Чоловіча» – 10
(12,6);
Не дали жодної відповіді – 3 (3,8%)
Аналізуючи результати дослідження, можна
зробити наступні висновки:
ü Гіпотеза, що проблеми інвалідності нерідко у нас
ототожнюють, як щось віддалене те, що не стосується безпосередньо пересічної
людини, мають під собою підґрунтя. Недостатня інформованість приводить до того,
що люди з проблемами інвалідності існують, начебто в паралельному світі, багато
хто навіть не здогадується про справжнє життя людей з особливими потребами. Як
ми бачимо, після перегляду кінопоказів майже більшість заявила, що зовсім
іншими очима подивилися на проблеми людей з ф/о, зрозуміли, що вони мають свої бажання і потреби, заявили – 14
(17,7%), 21 (26,6%) глядачів отримали більше інформації про життя людей з
проблемами інвалідності, 8 (10,1%) чоловік запропонували до таких акцій
долучати громадськість, а 19 (24,0%) респондентів заявили, що таких акцій
повинно більше, бо змінюють відношення до проблем інвалідності.
ü З’ясувалось, що
проведення фестивалів з проблем інвалідності є необхідним не тільки для людей з
особливими потребами, їх родичам та людям, що працюють в галузі реабілітації та
соціальної роботи, але і громадськості в цілому за це проголосувало – 54 (68,3) осіб.
ü Гіпотеза про те,
що дуже доречним є те, що в роботі та створені фільмів приймають участь
безпосередньо люди з особливими потребами,
красномовно підтверджується опитуванням, адже 49 (60,0%) опитуваних відповіли, що про свої
проблеми краще можуть розказати лише люди з особливими потребами.
ü Творчість
являється однією з можливостей, коли людини може яскраво проявити себе, може
заявити про свої задатки, своє внутрішнє бачення світу, а коли мова іде про
людей з проблемами інвалідності вона може стати своєрідним відкриттям, як для них
самих так і для самого світу. Адже кожне їхнє звершення – це маленька перемога
над своїм «не можу» і великий доказ своєї необхідності
суспільству. Те, що це розбиває стереотипи
в суспільстві відповіли 22 (27,8%) чоловік. А те, що це сприяє розкриттю потенціалу
людей з особливими потребами і руйнує таким чином бар’єри між людьми – 61
(77,2).
ü Кіно користується
великою популярністю серед громадськості, воно може стати провідною рушійною
силою, що зможе впливати і змінювати стереотипи у суспільстві стосовно
інвалідності, це підтверджують 25 (31,6%) , які заявили, що за цим стоїть майбутнє, 33 (41,8%) – Так, це краще джерело інформації, яке
може стати надбанням суспільства. І хоч 12 (15,1%) сказали, що проблеми
інвалідності необхідно вирішувати на державному рівні, ми можемо стверджувати,
що на таку думку їх наштовхнули перегляди фільмів. Адже якщо після кінопоказів
хочеться змінювати існуючі правила, значить глядача не залишило байдужим
побачене.
ü Подібні фестивалі
зближують людей і головне те, що у пересічної людини окрім загального співчуття
до людей з особливими потребами, з’являється спроможність до розуміння їх
потреб, їх бажань, їх прагнень почувати себе повноцінними членами суспільства –
це стає абсолютно зрозумілим, про що красномовно говорять результати
опитування.
Висновки з проведеного анкетування
Інвалідність
є соціальний феномен, уникнути якого не може жодне суспільство, і кожна держава
співвідносна рівню свого розвитку, пріоритетам і можливостям формує соціальну і
економічну політику відносно людей з інвалідністю.
Проте можливості
суспільства в боротьбі з інвалідністю як соціальним злом зрештою визначаються
не тільки ступенем розуміння самої проблеми окремого кола професіоналів, а і
того наскільки суспільство готове сприймати ці проблеми і не обходитись лише
фінансовою підтримкою (пенсії, дотації, одноразова допомога), а сприяти
інтеграції людей з особливими потребами у суспільство, шляхом доступних
можливостей кожному.
В
цьому контексті кінофестиваль «Кіно без бар’єрів» –
визначна соціально-культурна подія і можливість в одному проекті зібрати думки,
враження, відчуття тих, хто потребує особливої підтримки і тих, хто є
безпосереднім співучасником такого явища, як «інвалідність».
Позитивний настрій і
відсутність безкомпромісного упередження – велика заслуга таких заходів. А
також можливість оцінити сучасний стан проблеми, зрозуміти, яке місце в сучасному
суспільстві займають інваліди, а також можливість провести паралель ролі, що
відіграє соціальна політика відносно інвалідів в загальній соціальній парадигмі
української держави, відносно соціальної політики інших країн.
Всі мі являємось частиною
суспільства, частиною світу і якщо ми хочемо, щоб наша країна несла статус
цивілізованої, ми не повинні заглиблювати голову в пісок і робити вигляд, що не
помічаємо тих, хто живе поряд з нами, тих хто в чомусь відрізняється від нас,
людей з особливими потребами, ми повинні сприймати їх такими, як вони є. Звичайно легше ізолювати людей з інвалідністю
від більшості можливостей і перспектив, що відкриті здоровій людині, набагато
складніше прийняти їх проблеми, зрозуміти їх прагнення і головне – дати їм
можливість бути потрібними своєму суспільству. Адже одного дня кожний із нас
може не потрапити в формат, створений віянням «моди популярності».
Кінофестиваль став першою
ластівкою, але маємо надію, що подібних акцій буде ставати набагато більше і
розуміння та толерантність суспільства , завдяки таким подіям, до проблем людей
з інвалідністю буде зростати!
Немає коментарів:
Дописати коментар