Формування професійної термінології в соціальній роботі і результат впливу її на суспільство

тези мого виступу на VІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції

«Соціальна робота: теорія, історія, інноватика», 

15-16 травня 2014 року 

         В України інтенсивно розвивається професійна соціальна робота. Окремим напрямком виокремлюється соціальна робота з дітьми, молоддю з інвалідністю і сім’ями, в яких вони виховуються. Значну роль у створенні благополучних соціальних умов для нормальної життєдіяльності людей з інвалідністю відіграє рівень усвідомлення важливості цієї проблеми в суспільстві.

Певні міфи, соціальні та етичні стереотипи стосовно інвалідності формувалися протягом історичного періоду і мають свої культурні особливості. Чітке розуміння того, на чому будуються ці міфи має важливе значення для осмислення того факту, що часто негативне відношення і стереотипи сформовані підкріпляються самим суспільством, засобами масової інформації і впливають на якість життя людей з інвалідністю і ускладнюють їх інтеграцію.

З розвитком педагогіки, спеціальної педагогіки, психології, філософії, права, медицини, соціології, технологічних галузей наук відбулися концептуальні зміни в підходах і розумінні інвалідності:

·        людина з інвалідністю є об’єктом права;

·        людина з інвалідністю є компонентом людського різноманіття і частини людства;

·        домінування в суспільстві соціальної і політико-правової моделей розуміння інвалідності;

·        важливість створення умов для максимального розвитку можливостей конкретної людини з інвалідністю і повноцінної участі її у всіх аспектах життя суспільства.

 Міждисциплінарний підхід у вирішенні питань конкретної людини з інвалідністю стає пріоритетним в соціальній роботі. Слід врахувати, що кожна наука має власний понятійний апарат, свою термінологію, які відображають її специфіку як наукової дисципліни. Відомо, що кожна наукова область один і той же об'єкт або явище позначає своїм терміном. Перенесення терміну однієї наукової сфери в термінологічний апарат іншої для позначення одного і того ж об'єкта нерідко призводить до того, що в контексті іншої предметної області даний термін втрачає свій інформаційний, сутнісний зміст стосовно тієї науковій сфері, в яку він перенесений. Наприклад, як визначено Н.Трофімовою в «Основах спеціальної педагогіки і психології», відправною крапкою в побудові понятійного апарату спеціальної педагогіки і педагогічних підходів до дітей з інвалідністю стали етіологія і симптоматика.

Якщо кінцевим результатом соціальної роботи є успішна інтеграція дітей та молоді з інвалідністю в суспільство, ведення ними самостійного і незалежного життя, тоді термінологія, яка використовується має відображати саме це завдання. Лексика має бути коректною, не формувати стереотипи, забезпечувати права людини, заохочувати повагу до властивої їм гідності. Сьогодні в науковій літературі з соціальної сфери зустрічаються такі визначення: «діти з вадами фізичного і психічного розвитку», «психофізичні порушення», «особи марковані хворобою», «з функціональними обмеженнями здоров’я», «неповносправна молодь».  Чи ця термінологія відображає суть сучасної соціальної роботи?  

Мова соціального працівника має протидіяти стереотипам, забобонам, шкідливим звичаям відносно людей з інвалідністю, не розкривати медичних аспектів інвалідності. Використання особистісного підходу, де людина стоїть на першому місці, а його стан – на другому, може і звучить незграбно, але така лексика не ховає людину за її соціальним статусом. 

Мовлення соціального працівника формує суспільну думку. Тому важливим завданням сучасної соціальної роботи є розробка і впровадження власних термінів стосовно людей різних соціальних статусів, особливо людей з інвалідністю. Відповідність цих термінів міжнародним стандартам, етиці, досягнень науки, впровадження їх в національне законодавство.

Знати мову своєї професії — означає вільно володіти лексикою свого фаху, доцільно нею користуватися.