Мотиви спеціалістів соціальної сфери

В нашій країні мало досліджень на тему мотивів людей, що працюють в соціальній сфері. Це стосується не тільки представників  державних організацій, а й представників недержавного сектору. Від мотивів залежить не тільки процес і результат роботи, але і фінал для самого соціального працівника.

Маю на увазі і його здоров’я, і емоційний стан, і можливий ранній ухід з професії. Все це безумовно впливає на рівень довіри громадян до соціальних працівників і має свій вплив на імідж самої професії. Звичайно, піднімаю питання не з проста, не для того щоб говорити хто кращий, а хто ні. Не для цього. Для самоусвідомлення і саморозвитку, для зростання професійного потенціалу. Тема мотивів дуже важлива для спеціаліста, що працює в сфері «людина-людині».

Не один раз я чула думки, що працювати в цій сфері можуть люди у яких є особиста проблема інвалідності (від представників громадських організацій людей з інвалідністю). Що в державних організаціях працюють хто завгодно тільки не професіонали (пам’ятаю одне обговорення в Інтернеті на цю тему. Цікаво, що обговорювали це спеціалісти благодійних фондів соціального напрямку з заробітною платнею не менш 1000$). На одній науково-практичній конференції я чула думку (виступав декан факультету соціальної роботи) з приводу того, що студентів даного вузу вчать, що емпатія – це непрофесіоналізм і швидкий шлях до емоційного вигорання!

Для мене особисто зразком є канадієць французького походження Жан Ванье. Дивовижна Людина. Походженням з забезпеченої сім’ї, працював офіцером підводного човна, викладав філософію. А в 1964 році створив Лярш ("Ковчег" - селище, в якому жили люди з розумовою відсталістю, психічними захворюваннями, волонтери). Ні у нього самого, ні в близькому оточенні цієї Людини не було осіб з інвалідністю, але він залишив своє забезпечене спокійне життя, щоб присвятити створенню умов для нормального життя тих, кого суспільство не сприймало. В своїй книзі  "Бути людиною» він приділив увагу важливому в цій роботі: мотивам, тих хто працює з людьми з інвалідністю. Глава «Свобода вибору»: "...Щоб допомагати іншим людям, ми повинні розуміти їхні потреби. А як це можливо, якщо ми не розуміємо своїх власних? Допомагати іншій людині - це додавати їй мужності та впевненості, щоб вона стала вільною і уже більше не залежала від нас чи когось іншого.

Інші люди потребують контролювати своє оточення, впливати на те, що діється. Будь-яке протистояння їх волі, критика викликають у них тревогу. Їх лякає свобода інших людей. Для них втратити контроль та владу - це наче стати ніким, перестати існувати. Вони можуть бути дуже освіченими, розумними; можуть навчати та вести за собою інших, але їх потреба влади, а часом і духовного проводу, "щоб здійснити волю Божу", не дозволяє їм бути справді вільними. А тому вони не спроможні допомагати іншим ставати вільними. Вони є рабами потреби мати владу.

Ще інші люди є дуже невпевнені у собі, а тому прагнуть знайти опору у приналежності до групи, у покорі та послуху провіднику та керівництву, прихильність яких вони так прагнуть завоювати. Вони намагаються сховатися в групі, вірно виконуючі усе, що від них вимагають. Вони не дозволяють собі бути самими з собою та внутрішньо зростати. Такі люди бояться своїх власних бажань, іти за ними, приймати на себе відповідальність за свою долю. Вони не здатні творити, живуть відповідно до приписів законів. Їм необхідно схвалення групи, прийняття їх іншими як вірних, надійних, святих. Вони використовують мораль та релігію не для того, щоб зростати та відкриватись до інших, а для того, щоб гордитися своєю праведністю, вищістю над іншими, приналежністю до суспільної та релігійної еліти".

Тобто важливим для спеціаліста є розуміння і вирішення власних проблем. Якщо людина не займається своїм здоров’ям, своєю сім’єю, своїм життям, своїм зростанням – це ознака того, що йде заміщення. Дзвіночком є і постійна потреба в подяці та схваленні.

Жан Ваньє: "...Ми знаємо, що часом наші милосердні вчинки можуть мати приховану мотивацію: бажання бути оціненим, гордитися собою, мати владу над іншими, навіть якщо це буде влада духовна. Ці приховані потреби можуть додати нам необхідної енергії, щоб відкрити своє життя до інших, до служіння. Але вони можуть також і придушити наші більш глибокі мотиви і використовувати наші благородні вчинки лише для власної прослави. Тому наше бажання служити іншим має бути очищеним, щоб добрі вчинки були справді джерелом зросту, як для нас, так і для інших, а не служили лише нашим власним цілям. І тоді, ми коли звільняємося від влади наших егоїстичних бажань, ми стаємо справді вільними...Усі ми є під владою наших егоїстичних бажань. У деяких людей це виражено в бажанні бути необхідним, усім допомагати, щось робити для інших, часом вважаючи, що вони діють в ім'я Бога і справедливості. Вони щедро роздають себе, збираючи при цьому у відповідь вияви вдячності та захоплення тих, кому вони допомогли. Але при цьому часто не вміють турбуватися про свої власні потреби, і усе закінчується перевтомою та спустошенням. Їхня щедрість стає для них ворогом - і це тому, що вони роздають себе для того, щоб інші потребували і любили їх. Їхня любов не є безкорисливою. Вони не є зацікавленими, щоб інші зростали та ставали вільними, але лише в тому, щоб їх оцінили та полюбили за допомогу..."

Важливим є усвідомлення власних мотивів і наслідків власних дій в своєму житті та людей з якими ми працюємо. Людина може прийти в цю сферу із-за власних проблем. Але має відбутися зростання і професійний підхід до різних соціальних проблем. Якщо десять-п'ятнадцять років ви чуєте одну і ту ж фразу: «Я це зробила для власного сина, якщо вас щось не влаштовує - ідіть і зробіть для свого», задумайтесь, чи потрібна Вам «така» допомога.  

Глава «Свобода вибору»: "Усі ми так чи інакше підвладні страхам та потягам, що походять з ран нашого дитинства. Ми стаємо вільні, коли можемо усвідомити їх та набути свободу вибору.

Поняття успіху дуже відмінне для кожного з нас. Для декого найважливішим є матеріальне збагачення, і такі люди прагнуть здобути високий статус, мати якомога більше грошей, визнання, привілеї. Для інших успіх означає мати щасливу сім"ю та багато друзів. Ще для інших успіх - це творчість. Для декого ж - це стати прославленим злочинцем!..Мій же друг здобуває успіх у іншій сфері як священик і проповідник.
Успіх вимагає здібностей та компетентності. Але цього ще замало. Мусить бути визнання інших. Бажання успіху, визнання саме по собі є річ добра. Воно допомагає нам часом перевірити самих себе, щоб зробити щось добре. Але часом задля цього ми можемо зрадити справедливість, правду, ідеали служіння іншим. Ми можемо шукати успіху, влади та грошей за будь-яку ціну, нечесним засобом. Тоді ми зраджуємо правду.

Бути вільним - означає ставити правду, справедливість та служіння іншим понад нашу потребу особистого збагачення, бажання успіху, влади та визнання. Коли ж наш особистий успіх стає важливішим за це, коли ми прагнемо здобути владу за будь-яку ціну, коли нами керує страх втратити наш соціальний статус, ми відмовляємось від нашої людяності, стаємо рабами наших егоцентричних інтересів..."

Дійсно, ми працюємо щоб заробляти на життя. Але якщо в цій сфері це єдиний мотив, тоді в програшу всі: ті для кого ми працюємо, і ми самі. Тема влади і фінансів, кар’єри є дуже крихкою. Але в нашій країні третього світу є прикрою ситуація, коли пріоритетами діяльності фондів і організацій є проведення конференцій в готелях з обідами в ресторанах, пріоритетним  купування квитка на потяг тільки в купе, заробітна платня як у європейській державі… Такий собі бенкет серед чуми. Або спеціалісти, які бігають з однієї організації до іншої. Навчаються, а віддавати знання не встигають.

«…Тому важливо глибше розуміти себе та сили, що керують нашим життям…».

«…Ми стаємо справді вільними лише тоді, коли нашим життям керує правда, а не наші егоїстичні бажання та страхи. У цьому парадокс зросту: ці бажання становлять частину кожного з нас, вони необхідні для нашого зросту, але ми повинні навчитися керувати ними. У протилежному випадку ми можемо усе життя бути їх в’язнями»…