Про «не ТОК-ШОУ» на темі інвалідності

Рік тому мене запросили взяти участь в телевізійній соціальній програмі, яка позиціонує себе як «не ТОК-ШОУ» на КД ТРК Крім того, що мене без власного погодження (чи хоча б попереднього інформування) поставили за трибуну на цілу годину прямого ефіру, питання, які мені задавили, були пов’язаними з темою інвалідності, але абсолютно не  відповідали моїй  службовій компетенції і темі обговорення: «Прав дітей з інвалідністю і їх реабілітації».

Мені, головному спеціалісту Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, завали запитання «Чи готове місто до чемпіонату Євро-2012 в питаннях безбар’єрності і що для цього зроблено?». Або таке питання: «Який розмір пенсії за інвалідністю, і як на неї можна прожити?». Зрозуміло, що не в межах моєї компетенції фінансування архітектурної доступності міста Києва або встановлення розміру пенсії в Україні. Хочу зазначити, що жоден  з запрошених доповідачів не мав професійного відношення до заданих тем. Тоді виникає запитання про рівень компетенції ведучої, редакторів, журналістів даної програми. Кого вони запрошують на ефір? Які питання піднімаються для обговорення? Як відбувається підготовка до програми?

На «не ТОК-ШОУ» не було озвучено ніякої статистики про реалізацію прав дітей з інвалідністю, хоча є доповідь ООН на цю тему, державна доповідь, інші міжнародні і українські соціологічні дослідження. Під час ефіру глядачам не було роз’яснено: що є реабілітацією, а що абілітацією, які є види реабілітації, хто їх здійснює в місті і в Україні, які є досягнення, і які проблеми. Іншими словами тема і зміст обговорення не відповідали один одному.

Ще одна річ мене неприємно вразила: за трибунами в прямому ефірі стояли чотири запрошених,  двоє  з них - державні службовці, і двоє - громадські діячі. Ведучою постійно подавалася інформація таким чином, що громадськість працює, а держава нічого не робить. Мені чомусь потрібно було чи виправдовуватись, чи захищатись.  Об’єктивності в поданні інформації ведучої зовсім не було, а також хоч якоїсь інформації про діяльність системи в якій я працюю. На жаль.

Всім зрозуміло, що певний відсоток глядачів були люди, яких торкнулася саме тема інвалідності. Послухавши, про те, що в державі ніхто і нічого не робить, а ті,  хто працює в цій сфері має «гуманізм по принуждению»,   який висновок могла зробити людина з проблемою інвалідності (маючи і так багато власних проблем і, можливо, знаходячись в стані кризи, пошуку вирішення проблемних питань)? На що така передача могла надихнути, якщо головний меседж був «...Шеф, все пропало…»? Також є запитання і до редакторів програми: хто є цільовою аудиторією програми? Для кого ви працюєте і для чого? І чому ця соціальна програма назвиється «не шоу»? Вона є саме ШОУ: запрограмований скандал (для цього спеціально запрошені деякі люди),  відмінність змісту і заявленої теми, загальна непідготовленість програми, «чорнуха» на темі інвалідності, а в підсумках на житті людей. Де відповідальність за свою роботу?

Нещодавнє відзначення Міжнародного дня інваліда і рівня висвітлення цієї події в медіа,  також, дивує. Хоча б  назви статей: «Как жить с горем», «Хата с краю», «Запорожец с травмой позвоночника смог окончить два ВУЗа, найти работу и побывать за границей», "Ставлення здорових людей заважає повноцінно жити хворим"…Декілька років потому, після нашого заходу на Великдень була надрукована стаття з назвою: «Мальчик инвалид подарил меру яйцо»…

Що тут сказати. Сказати про упередженість, стереотипне мислення працівників медіа? Нагадати на чому ґрунтуються ці речі? Чи нагадати про поняття культури, етики, гідності, цінності життя людини?

Хочу звернутися до професіоналів медіа від імені соціального педагога:

По-перше, пам’ятайте про власну відповідальність перед собою, суспільством і Богом за свою професійну роботу.

По-друге, пам’ятайте про наслідки в житті тих, хто буде «вживати» ваш продукт і тих, про кого ви пишите.

Хочу нагадати про міжнародну працю журналістів, яка зафіксована в документі  «Норми і принципи висвітлення у медіа питань, що стосуються дітей Міжнародної федерації журналістів».

Або рекомендацій ООН з висвітлення теми інвалідності в ЗМІ (B. Kolucki and B. Duncan.Together with media. A Practical Guide for People with Disabilities. International Labour Organisation. 1994).

 Хочу нагадати, що Конвенція ООН про права людей з інвалідністю ратифікована Україною 13 грудня 2009 р., вступила в силу 6  березня 2010 р. Важливою для діяльності журналістів є стаття 8 «Просвітницько-виховна робота».

Ніколи не буде зайвим ознайомитися з цими документами і подавати інформацію на високому професійному рівні, не порушуючи честі і гідності іншої людини. Поважаючи шлях людей з інвалідністю в усьому світі відстоюючи свої права на гідне життя. Для полегшення цієї справи пропоную інструкцію для журналістів з висвітлення питань інвалідності.

Дякую за увагу.