Реабілітаційна культура сім`ї, в якій виховується дитина з інвалідністю.

Багато хто вважає, що 

сім’я, в якій виховуються дитина з інвалідністю, є об’єктом соціальної роботи.

Згідно з державною доповіддю «Про стан дітей з інвалідністю в Україні» (2007 рік), вагома частина дітей з інвалідністю  проживає в сім’ях – 89%, що на 10% більше, ніж наприкінці минулого століття[1], тобто догляд за дітьми з інвалідністю беруть на себе родини.

Соціальна реабілітація в Україні.

Ми часто міркуємо так:

 Людина з інвалідністю потребує допомоги й опіки.

Опікуватися, дарувати подарунки, займатися благочинністю приємно і, може бути, навіть вкрай необхідно для людини, яка має реалізувати свій нерозтрачений потенціал турботи, замаскувати відчуття провини тощо. Але питання «Що потрібно самій людині з «особливими потребами»? часто виноситься за дужки.

Інтеграція через подолання стереотипів.

Нижче розповідь про  інтеграцію в суспільство людей з інвалідністю – тут також існують стереотипи і хибні уявлення, що спотворюють суспільну свідомість.

Держава та інвалідність - історія стосунків.

Поговоримо про державу, її гарантії, обіцянки та реалії у взаєминах з громадянами які мають інвалідність:

Три міфи про соціальну роботу.

Оригинал зображення взято тут

Розумінню проблем людей з інвалідністю в Україні заважають міфи, що укорінилися у суспільній свідомості. Термін «міф» вжито у тому розумінні, як він фігурує у соціології та культурології, – як щось узагальнене, значною мірою ілюзорне, уявлення про дійсність, що впливає на масову свідомість і є підґрунтям поведінки окремої особи чи групи людей. Більшість таких уявлень сформувалися за радянських часів і важко піддаються зрушенням через брак інформації, ціннісну кризу (байдужість, жорстокість тощо). У сучасному суспільстві відбувається багато спекуляцій навколо тем інвалідності в цілому, інтеграції людей з інвалідністю у суспільстві та щодо сімей, яких торкнулася проблема інвалідності.

Розглянемо групу міфів, що стосується сутності соціальної роботи з людьми з інвалідністю.