неділя, 25 листопада 2012 р.

Інтеграція через подолання стереотипів.


Нижче розповідь про  інтеграцію в суспільство людей з інвалідністю – тут також існують стереотипи і хибні уявлення, що спотворюють суспільну свідомість.

Теза: Рівні права людей з інвалідністю – це утопія. Впровадити рівність у реальному житті неможливо.

Усі люди різні – за соціальним статусом та походженням, за економічними можливостями, за етнічною, культурною, релігійною приналежністю тощо, але за цими ж ознаками вони себе ідентифікують, створюючи субкультури. Представники певних груп, культур, субкультур можуть співіснувати на певній території одночасно, але не обов’язково матимуть контакти між собою. У такому разі різність сприймається негативно і може бути виправданням для дискримінації. До меншин ставляться як до вимушеної необхідності, з пасивним терпінням, але не приймають і не цінують (навіть, якщо права меншин закріплені законодавством). Таке суспільство називають  суспільством з різноманіттям культур. У світі існує й інша модель розвитку суспільства: культури певних груп зберігають свою ідентичність, проживають на одній території, але підтримують відкриті стосунки взаємодії та обміну, взаємно приймають стиль життя та цінності одне одного. Це процес активної терпимості та підтримки справедливих відносин (принцип рівності). Такий вид розвитку суспільства називають  міжкультурним суспільством. І це є процес, а не самоціль.
Як відчуває себе в Україні соціальна меншина людей з інвалідністю? Ми – суспільство з розмаїттям культур чи міжкультурне суспільство? Сучасні Закони в нашій країні відповідають міжнародним стандартам, але правильне їх тлумачення та забезпечення захисту прав людей з інвалідністю залежить від кожного громадянина і безпосередньо від самих людей з інвалідністю.
Що являють собою люди з інвалідністю в Україні? В які групи можна їх об’єднати? У ст. 1 Конвенції ООН про права людей з інвалідністю йдеться, що такі люди мають фізичні, психічні, інтелектуальні та сенсорні порушення. Які стосунки між представниками цих груп? Яка співпраця між ними? Чи є порозуміння?
Як зазначалося вище, в радянській Україні домінувала медична модель розуміння інвалідності: люди з інвалідністю різних нозологій були розділені і не мали можливості спілкуватися. Освітні, медичні, санаторні заклади, недержавні організації формувалися за певними нозологіями під повним державним контролем, включаючи фінансування. Пройшло 20 років незалежності. Чи навчилися, наприклад, представники організацій незрячих людей співпрацювати з представниками організацій людей з порушенням опорно-рухового апарату чи інтелектуальної недостатності? Адже, дискримінація, порушення прав, стигма інвалідності спільна проблема і тільки в співпраці можна досягти змін. Чи не є інтеграція в суспільство людей з інвалідністю однобоким шляхом? Ми створюємо соціальні програми інтеграції, архітектурної безбар’єрності. А чи суспільство робить кроки назустріч: чи навчаються представники внутрішніх органів, медики, педагоги мові жестів чи супроводу незрячих?
Щоб досягти позитивних зрушень у нашому суспільстві, українцям необхідно багато працювати над собою, виховувати толерантність, взаєморозуміння, вчитися співпраці тощо.
Уявляти себе зі сторони; розуміти світ в якому живеш; знайомитися з іншими реальностями; дивитися на різність позитивно; бути здібним розвивати позитивні відносини, цінності, поведінку[1] – розвиток цих навичок може сприяти міжкультурному вихованню.

Теза: До чого тут «моделі інвалідності»? Є Закони, що мають виконуватися.

На кожному етапі розвитку суспільства існувало певне ставлення до людей з інвалідністю, що сприяло формуванню відповідних моделей концепції ставлення саме до людей з інвалідністю. На домінуючій концепції моделі розуміння інвалідності будується державна політика. Важливо відзначити, що інвалідність – не властивість людини, а перешкоди, що виникають у неї в суспільстві. Причини цих перешкод мають різні тлумачення. Нижче наведено найбільш поширені описані вітчизняними і зарубіжними науковцями О.Безпалько, А.Капською, О.Холостовою:
Назва моделі
У центрі уваги
моделі
Головна ідея
Послуги
Медична
Спеціалісти, які вирішують долю людини з інвалідністю
(МСЕК, ЛКК, медико-педагогічні комісії тощо)
Сегрегація та інституалізація
(утримання в інтернатах, робота на спеціалізованих підприємствах)
Лікування та догляд
Медична та трудова реабілітації (для деяких категорій)
Соціальні виплати та пільги
Соціальна
Людина з інвалідністю
Інтеграція
Створення центрів реабілітації
Підготовка спеціалістів
Надання комплексу реабілітаційних послуг
Політико-правова
Люди з інвалідністю як соціальна меншина
Права і гідність
Створення рівних можливостей: відповідної  інфраструктури, законодавства, можливості реалізуватися
Культурного плюралізму
Люди з інвалідністю як різноманіття роду людського
Незалежне життя людей з інвалідністю
Повна участь в житті суспільства: культурному, політичному, економічному тощо

У запропонованих моделях чітко виділяються соціально-політичні акценти епохи, які ґрунтуються на певних цінностях, ідеях, та як наслідок пропонують певні послуги й економічні можливості людям з інвалідністю.  За даною таблицею можна проаналізувати сучасний стан соціальної політики в Україні, зрозуміти точку відліку і напрям руху. Варто зазначити, що Європа у 60-70 роках ХХ століття подолала шлях від медичної до соціальної моделі розуміння інвалідності. В 2000 роках відбувся перехід на політико-правову модель, і саме в цей час у світі проводилася значна робота у напрямі створення, підписання та впровадження Конвенції ООН про права людей з інвалідністю. Модель культурного плюралізму є перспективою для цивілізованих держав, яка пропонується в програмних документах громадськими рухами за права людей з інвалідністю.

Теза: Немає різниці, як називати людей з інвалідністю, головне – щоб вони себе відчували членами суспільства.

Не викликає сумніву, що люди з інвалідністю є членами суспільства, отже суспільство і всі суб’єкти держави мають створити умови для забезпечення їх прав, і захисту честі та гідності. Водночас, ставлення до проблеми інвалідності у нашому суспільстві не є однозначним. В Україні є негайна потреба в урегулюванні термінології з цих питань, до цієї роботи необхідно залучити науковців, законодавців, людей з інвалідністю та практиків соціальної сфери, оскільки терміни і поняття самі по собі створюють (руйнують) стереотипи і впливають на формування свідомості, а, отже, і на ставлення, відносини, поведінку тощо. Нижче наведено таблицю, де показано кореляцію термінів, їх тлумачень та впливу на формування суспільної свідомості[2].
  термін
значення та вплив на суспільство
Інвалід
З фр. – «неспроможній», «недієздатний». Термін виник за часів війн Наполеона Бонапарта (поч. XVIII ст.), так називали військових, які отримали значні поранення і каліцтва. З часом, після двох світових війн так стали називати і мирних громадян, які отримували каліцтва під час бойових дій.
Сьогодні зазначений термін використовується в юридичній практиці:  це особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності, й потребує соціального захисту (Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", 1991 рік). Це визначення поняття «інвалід» є більш прогресивним порівняно з тим, що застосовувалось у нашому законодавстві до 1991р., тому  що воно визначає інвалідність як міру втрати здоров`я, а не працездатності. Але створює стереотип в суспільстві.
Аномальний
Цей термін домінував наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. За часів Радянського Союзу існувало визначення: «діти, які мають значні відхилення від нормального фізичного або психічного розвитку і внаслідок цього потребують у вихованні та навчанні у спеціальних умовах, які забезпечують корекцію і компенсацію вад розвитку. Такі умови у найбільш адекватній формі створюються у спеціальних навчально-виховних навчальних закладах».
Створює стереотип. На перше місце висувається неспроможність особи, відмінність від „норми”. Сьогодні поняття „норма” є розмитою і змінюється. Конвенція ООН „Про права людей з інвалідністю” говорить про те, що інвалідність – це різноманіття роду людського (ст.3.d.).
Дефективний
Той, хто має фізичні чи психічні недоліки, вади. З лат. Defectivus –  недосконалий –  має певний фізичний або психічний недолік; розм. ненормальний (Словник іноземних слів. Комлєв Н.Г.)
Створюється стереотип. На перше місце висувається недолік людини, який є важливішим за особистість. Термін домінував до поч. 90-х років ХХ ст.
Неповноцінні
Створює стереотип і є образливим терміном. У даному випадку цінність людини оцінюється залежно від виконання нею певних функцій, видів діяльності в суспільстві. Відсутність необхідних реабілітаційних засобів, реабілітаційних послуг не створює умов для реалізації потенціалу особистості з інвалідністю.
Ст.3 Конституції України констатує, що Людина,  її  життя  і здоров'я,  честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Не має значення якого віку, статі, національності людина, чи має вона інвалідність, чи ні – найвища цінність людини є ВОНА САМА, ЇЇ ЖИТТЯ. Ті, хто вживає такий термін у відношенні до людей з інвалідністю порушує головний закон України – Конституцію.
Неповносправні
Термін вживається в сучасній Західній Україні. Походження з польської мови. Часто вживається в літературі даного регіону. Формує стереотипне ставлення. Фокусує увагу на недоліку людини.
З патологічними станами
Створює стереотип. На перше місце висуваються медичні показники.
Здоров’я - це стан фізичного психічного та соціального благополуччя високої працездатності і соціальної активності людини (ВООЗ). Тобто якщо людина і хронічно хворіє але відчуває себе благополучно, має певний статус в суспільстві, вона підлягає під термін «здоров’я».
Хронічно хворі
З особливими потребами
Термін розширює коло медичного аспекту розуміння інвалідності. Коректно вказує на особливості розвитку, виховання, навчання. Термін використовують до людей з поведінковими розладами (не з інвалідністю), які мають дієту, певний талант та інші особливості. Якщо термін вживають відносно людей з інвалідністю, важливо пам’ятати, що всі людські потреби є актуальними (таблиця потреб А.Маслоу), а особливим є їх задоволення. Термін виник на поч. 90-х років ХХ ст.
З обмеженими можливостями
особа, яка не здатна виконувати певні обов'язки або функції внаслідок особливого фізичного, психічного стану чи недуги (Харді І., Будапешт, 1988)
З функціональними обмеженнями
Термін акцентує увагу на фізичних та сенсорних обмеженнях та особливостях розвитку. Термін у вжитку виник на поч. 90-х ХХ ст.
З вадами фізичного і розумового розвитку
Термін „вади” створює стереотип. Замінюється на більш коректне „порушення”. Термін виник у вжитку з поч. 90-х ХХ ст.
З обмеженими розумовими  та фізичними можливостями
Термін акцентує увагу на обмежених можливостях. Термін виник поч. 90-х ХХ ст.
З особливими освітніми потребами
Термін коректно вказує на особливі аспекти навчання і виховання. Термін виник поч. 90-х ХХ ст.
З особливостями психофізичного розвитку
Узагальнюючий термін. У Конвенції ООН про права людей з інвалідністю (ст.1) йдеться, що до інвалідів належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями. Тобто чітко розмежовує причини інвалідності. Термін виник на поч. 90-х ХХ ст.
З порушенням зору, слуху, опорно-рухового апарату тощо
Термін коректно вказує на види інвалідності.
Термін виник на поч. 90-х ХХ ст.
З інвалідністю (людина з інвалідністю, дитина з інвалідністю)
На перший план висувається поняття „людина”. Міжнародний стандарт ХХІ ст., закріплений Конвенцією ООН „Про права людей з інвалідністю”.    
 «Інвалідність» означає втрату або обмеження можливості брати участь у житті суспільства на рівні з іншими. Він описує зіткнення між інвалідом і довкіллям. Цей термін має на меті наголосити на недоліках у довкіллі та в багатьох видах організованої діяльності в суспільстві (Стандартні правила ООН щодо урівняння можливостей інвалідів).  Інвалідність – не медична проблема, а соціальна.
Порівняйте самоусвідомлення: «я – інвалід», «я – ЛЮДИНА з інвалідністю»
Інвалідність
за термінологією Всесвітньої організації охорони здоров’я є структурними порушеннями (impairments), зримі або розрізняємо діагностичною медичною апаратурою, можуть привести до втрати або недосконалості навиків, необхідних для деяких видів діяльності (disability)… що при певних умовах буде створювати умови для соціальної дезадаптації, неуспішної чи уповільненій соціалізації (handikap).
Зрозуміло, що міжнародна термінологія ставить акценти і тлумачить можливості наслідків інвалідності із-за відсутності адекватної соціальної політики зі створення армії утриманців як „handicap” (анг.мова: шляпа в руці, жебрак).




[1] Навчальний збірник: європейська молодіжна кампанія проти расизму, ксенофобії, антисемітизму і нетерпимості «Всі різні, всі рівні», Європейського Молодіжного Центру, Департаменту у справах молоді, 242 с.
[2] Див.: Доповідь про життя дітей з інвалідністю для спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з проблем дітей, Нью-Йорк, вересень 2001», «Профорієнтація молоді з інвалідністю. Методичні матеріали до тренінгу.-К.: ТОВ «Вольф», 2009. -148 с».

Немає коментарів:

Дописати коментар