субота, 24 листопада 2012 р.

Три міфи про соціальну роботу.


Оригинал зображення взято тут
Розумінню проблем людей з інвалідністю в Україні заважають міфи, що укорінилися у суспільній свідомості. Термін «міф» вжито у тому розумінні, як він фігурує у соціології та культурології, – як щось узагальнене, значною мірою ілюзорне, уявлення про дійсність, що впливає на масову свідомість і є підґрунтям поведінки окремої особи чи групи людей. Більшість таких уявлень сформувалися за радянських часів і важко піддаються зрушенням через брак інформації, ціннісну кризу (байдужість, жорстокість тощо). У сучасному суспільстві відбувається багато спекуляцій навколо тем інвалідності в цілому, інтеграції людей з інвалідністю у суспільстві та щодо сімей, яких торкнулася проблема інвалідності.
Розглянемо групу міфів, що стосується сутності соціальної роботи з людьми з інвалідністю.

Міф 1: Соціальна робота – це безкінечний процес, тому виміряти її якість неможливо.
Допоки людина особисто не зіштовхнеться з цією проблемою, вона не може взагалі зрозуміти зміст самого поняття "соціальна робота", а тим паче оцінити якість надання соціальних послуг. Але досить легко порахувати, скільки осіб отримали візки, або скільки сімей отримали субсидії на житло (соціально-економічні послуги), натомість виміряти послуги, які надані Центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді або Центрами реабілітації недержавних організацій: психологічні, соціально-педагогічні, юридичні, інформаційні видається неймовірним. Згідно з Законом України «Про соціальні послуги» послуги надаються з метою поліпшення або відтворення життєдіяльності осіб, які потребують сторонньої допомоги або перебувають у складних життєвих обставинах, їх соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Тобто увага приділяється змінам в якості життя і самостійності людини.
У рейтингу країн за якістю життя Україна посіла 57 місце з 63 позицій, а саму якість життя в Україні визнано однією з найнижчих у Європі та країнах колишнього Радянського Союзу. Такими є результати дослідження “Оцінка соціально-економічних досягнень і потенціалу України”.
Поняття «якість життя» (як і сама ідея) з’явилися у США і Японії після Другої світової війни. Передбачалося, що чим більше в сім’ї з’являється нових речей тривалого користування, тим щасливіші люди. Зараз суспільство позбавлено подібних ілюзій: через стрімке зростання технологій мало хто чітко уявляє, скільки речей йому потрібно для остаточного задоволення; через постійні озирання на чуже багатство ми вельми усвідомлюємо свої потреби, через рекламу регулярно відчуваємо себе ущербними і нещасними. Згодом з’ясувалося, що якість життя залежить не стільки від економіки, скільки від особистого самовідчуття і комфортного існування у самому суспільстві. Але як виміряти ступінь комфорту? Силою позитивних емоцій, ступенем задоволеності? На сьогоднішній день Всесвітня організація охорони здоров`я пропонує оцінювати якість життя відразу кількома параметрами, серед яких:
Фізичні: енергійність, втома, фізичний дискомфорт, сон і відпочинок;
Психологічні: самооцінка, концентрація, позитивні емоції, негативні переживання, думки;
Ступінь незалежності: повсякденна активність, працездатність, залежність від ліків та лікування.
Життя в суспільстві: повсякденна активність, соціальні зв`язки, дружні зв`язки, суспільна значущість, професіоналізм.
Навколишнє середовище: житло і побут, безпека, дозвілля, доступність інформації екологія (клімат, забрудненість, густонаселеність).
Духовність та особисті переконання.
На сьогодні не існує шкали оцінки життєдіяльності особи і для вимірювання якості надання соціальних послуг необхідно розробити стандарти їх надання для кожної категорії, що їх потребує, а також формул для оцінювання змін якості життя отримувача соціальних послуг. Стандарти надання послуг розроблені тільки для декількох категорій населення.
Міф 2: Етичний аспект у соціальній роботі наявний, тільки не в Україні.
В основу «Етичного кодексу спеціалістів із соціальної роботи України», прийнятого 9 вересня 2005 року Наказом Міністерства України у справахмолоді та спорту (№1965) покладено міжнародні етичні принципи й стандарти соціальної роботи, що визнані на загальних зборах Міжнародної Федерації соціальних працівників (IFSW) з урахуванням вітчизняного досвіду. Кодекс є принциповим орієнтиром з питань професійної діяльності, виконання службових обов’язків, організації взаємодії з отримувачами соціальних послуг і нормами етичної поведінки спеціалістів із соціальної роботи.
У нашій країні професійна соціальна робота тільки розвивається. На відміну від історії її становлення у західних країнах (майже 130 років), в Україні – це одна з нових, молодих професій, що виникли за останні 20 років. Перші програми підготовки соціальних педагогів і працівників в Україні стали розроблятися в 1992 році, а в 1993 році Україна ввійшла  Європейська асоціація соціальних працівників , в 1994 – у Міжнародну федерацію шкіл соціальної роботи (IFSW).  Так у нашій країні з’явилася нова професійна сфера і нова галузь науки.
Існують упередження, що у соціальну роботу йдуть люди, які самі мають особистісні проблеми, або випускники ВНЗ, які обрали навчальний заклад, де не потрібно було складати іспити з математики. Проте, варто усвідомлювати, що соціальною роботу займаються переважно люди, у яких є покликання до такого виду діяльності, люди, які самі зіштовхнулися з життєвими труднощами, змінили своє життя на краще і відчули поклик допомагати іншим. У таких спеціалістів є відчуття відповідальності за результат своєї роботи. У будь-якій сфері спеціаліст хоче розвивати свої професійні знання і вміння, має свою професійну гідність і формує свою репутацію, про яку дбає. Тому етичні принципи в роботі такого спеціаліста є його орієнтиром і життєвим кредо.

Міф 3: Соціальні працівники мають допомагати, прибирати, носити їжу, оплачувати рахунки і вирішувати буденні проблеми людей з інвалідністю.
Філософія гуманізму в соціальній роботі, пов’язана з ідеями соціальної благодійності, акцентує увагу на задоволенні життєвих потреб людини, коли суспільство намагається забезпечити мінімальні прожиткові стандарти (кін. ХІХ століття). На її зміну прийшла філософія позитивізму (20-ті роки ХХ століття), в основі якої лежали ідеї абсолютизації знань, зокрема соціальних. Знання виступає критерієм об’єктивності і дозволяє людині змінити зовнішні обставини, а науковий метод дозволяє впливати на  мікро-, мезо-, макро- фактори. На зміну цієї парадигми приходить філософія утопізму. Презумпція невинності клієнта приводить до зміщення акцентів розвитку соціальних реформ до проведення соціальних акцій. У ХХІ столітті домінує філософія професіоналізму, виходячи із гуманістичних та демократичних цінностей та ідеалів. Задоволення потреб людини, розвитку її потенціалу та здібностей, підвищення якості життя і благополуччя, розвитку ресурсів з метою задоволення індивідуальних, колективних, національних і міжнародних потреб, впровадження соціальної справедливості – такі домінанти філософії соціальної роботи у сучасному світі.
Іншими словами, соціальна робота має більш ніж 100-річну історію і у змістовному наповненні пройшла шлях від догляду та надання матеріальної допомоги до надання інформаційних, психологічних, правових, педагогічних, соціальних послуг, які призводять до  зміни соціальної ситуації, підвищенню якості життя індивіда та підвищенню індексу щастя конкретної людини. Соціальний працівник не дає «рибу» щодня, аби нагодувати юрбу. Щоб не зробити її залежною, соціальний працівник  дає «вудочку», аби навчити самостійно «ловити рибу».
У 2003 році прийнято Закон України «Про соціальні послуги», який визначив категорії населення для отримання таких послуг. На виконання цього Закону Державною соціальною службою для сім’ї, дітей та молоді було замінено слово «клієнт» на «отримувача соціальних послуг». Таким чином, було закладено концепт відносин між людиною, яка потребує допомоги, з одного боку, та соціального працівника, з іншого. Це рівність прав і відповідальності сторін. «Клієнт» отримує послугу, «завжди правий» і не несе відповідальності за зміни у своєму житті, «отримувач» же має право впливати на прийняття рішення щодо свого життя і бере участь у складанні плану втручання та його реалізації.

Немає коментарів:

Дописати коментар